Звичаї та традиції , пов’язані з календарними святами українців, є частиною духовної культури українського народу. Глибоке шанування свого родоводу, щира турбота про примноження і збереження народних традицій-усе це вирізняє українців з-поміж інших націй.

     Отож традиційно в кожній українській родині шанобливо зберігають та намагаються передати своїм дітям і онукам все, що лишили  нам  у спадок предки.

     Напередодні великого християнського свята-Трійці 17 червня 2021р. в сімейній вітальні бібліотеки-філії №2 ЦБС для дорослих відбулася година духовності «І відкриваються ворота зеленому літу».

     На заході  були присутні  користувачі контакт-центрів №10,8.    Бібліотекар  Подойникова О. В.  ознайомила  присутніх з історією, витоками, традиціями, звичаями та обрядами святкування Трійці. Була представлена невеличка книжкова виставка «Свято Трійці».

     Завітав на  захід самодіяльний фольклорний колектив «Любава», який прикрасив наше  свято чудовими українськими піснями.  Радо стрінемо свято Трійці!

 

15 червня 2021 року виповнюється 80 років українському актору, режисеру, сценаристу, письменнику та лауреату  Шевченківської премії 1988 року (посмертно) Миколайчуку  І.В. Його називали «душею українського кіно», генієм сучасності, «народним» артистом через те, що його знали і любили мільйони, хоч від держави він мав звання лише «заслуженого».34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.                                                                               Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років минулого століття. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. "Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко"- казав про Миколайчука великий Параджанов. Народився в с. Чортория Чернівецької області. У 1957р. Закінчив Чернівецьке музичне училище,в 1961 р.- театр- студію при Чернівецькому музично- драматичному театрі ім. О. Кобилянської, у 1965р. – кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імю І. Карпенка – Карого. В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» принесли Миколайчукові загальне визнання. Кінострічка «Тіні забутих предків» здобула багато радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.  З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора. Він стає ще й сценаристом. У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук, Валентина Ковалевська) супроводжувало піснями кінострічку «Пропала грамота». У 1979-му Іван Миколайчук зняв свій фільм «Вавілон ХХ». Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами, фільм увібрав в себе все найкраще, що міг дати Іван Миколайчук - сценарист, режисер, актор. Останньою, незакінченою роботою Івана Миколайчука стали «Небилиці про Івана». У житті цього видатного актора, режисера та сценариста було все, аби стати легендою не лише національного, але й світового кінематографу.

 

 

 

Сьогодні, 12 червня, виповнилося б 90 років видатній  українській співачці, педагогу, Герою України – Мірошниченко Євгеніїї  Семенівни. Вона була окрасою і символом української опери другої половини ХХ століття, з її мистецтвом пов’язана світова слава національної вокальної школи.

 

Народилася у 1931 році  в селі Радянське Харківської області. У листопаді 1943 року серед дітей загиблих батьків потрапила  в Харківське спеціалізоване ремісниче училище.

Красивий самобутній голос – лірико-колоратурне сопрано Євгенії Мірошниченко ніколи не сплутаєш із жодним іншим. Віртуозне володіння вокальною технікою, могутнє форте, прозоре піанісімо, тонке філірування звука, яскравий акторський талант – усе це завжди було підпорядковано створенню незабутніх вокально-сценічних образів. У репертуарі співачки – двадцять найскладніших оперних партій, зокрема Джільди («Ріголетто» Джузеппе Верді), Лючії («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті), Лакме в однойменній опері Лео Деліба, Розіни («Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні), Манон в однойменній опері Жуля Массне, Марфи та Шемаханської цариці («Царева наречена» і «Золотий півник» Миколи Римського-Корсакова).  Випускний іспит у консерваторії одночасно виявився дебютом Євгенії Мірошниченко на сцені уславленого Київського театру опери та балету, з яким вона назавжди пов’язала свою долю. Було це навесні 1957 року. Женя співала партію Віолетти в опері Джузеппе Верді «Травіата» й зачарувала присутніх у залі рідкісним за красою голосом, тонким відчуттям композиторського стилю, гнучкою вердіївською кантиленою, а головне – щирістю й правдивістю у передачі глибоких почуттів героїні.

Історія світового оперного виконавства майже не знає випадків, коли улюблена вокальна партія прикрашала репертуар артистки чотири десятиліття. Похвалитися цим, окрім Євгенії Мірошниченко, певно, могла б лише легендарна італійська співачка Аделіна Патті, фантастичний вокальний стаж якої становив понад півстоліття.

Євгенія Мірошниченко стала чудовим педагогом. Для викладацької роботи замало власного виконавського досвіду й технічної майстерності – потрібні особливі здібності та справжнє покликання. Ці риси були притаманні Євгенії Семенівні, яка створила власну вокальну школу, що органічно поєднала традиції українського й італійського виконавства.

Тільки для рідного театру вона підготувала тринадцять солістів, котрі посіли провідні місця у колективі. Це, зокрема, Валентина Степова, Ольга Нагорна, Сусанна Чахоян, Катерина Стращенко, Тетяна Ганіна, Оксана Терещенко. А скільки лауреатів всеукраїнських і міжнародних конкурсів вокалістів успішно працюють у театрах Польщі – Валентина Пасічник і Світлана Калиниченко, Німеччини – Олена Бєлкіна, Японії – Оксана Верба, Франції – Олена Савченко та Руслана Кулиняк, США – Михайло Дідик і Світлана Мерліченко.

Із щирим хвилюванням говорила Євгенія Мірошниченко про майбутню долю молодих талантів. Вона мріяла створити в Києві Малий оперний театр, де могли б працювати прекрасні українські співаки, а не виїздити за кордон у пошуках роботи.

 27 квітня 2009 року Євгенія Мірошниченко відійшла у кращий світ. Завершилася епоха славетної актриси, самобутнє мистецтво якої назавжди увійшло в історію європейської і світової оперної культури.

 

Обговорення творчості Василя Шкляра

(До 70-річчя від дня народження)

 

     Якісна сучасна українська література допомагає осягнути нюанси свого часу. Адже саме письменник, як ніхто інший, має сили та наснагу хоробро дивитись в очі дійсності і не приховувати правду. До таких письменників відноситься Василь Шкляр – 70-річчя, якого відзначається сьогодні.

     10 червня 2021 року в бібліотеці – філії №2 ЦБС для дорослих в дружній атмосфері читачі мали змогу поспілкуватись про творчість видатного українця. На заході були присутні і студенти Кременчуцького інституту університету імені Альфреда Нобеля. Бібліотекар ознайомила присутніх з життєвим та творчим шляхом письменника. В обговоренні взяли участь – старший викладач кафедри соціальної роботи та мовної підготовки Кременчуцького інституту університету імені Альфреда Нобеля – Поркіна Л.А., кременчуцька літераторка, перекладачка – Волкова Н.І., користувачі книгозбірні. Були представлені книги Василя Шкляра, матеріали Інтернет-ресурсів, звучали цитати з творів видатного українця.

     Віддані шанувальники творчості відзначили, що твори: «Ключ», «Кров кажана», «Чорний ворон», «Елементал», «Маруся», «Характерник», «Троща» - твори абсолютно різні, самобутні та контрастні. «Книги захоплюють з перших сторінок»,- розповідали користувачі, «поглинають свою увагу без залишку».

    Тож дякуємо всім присутнім, хто завітав на нашу розмову про видатного  письменника сучасності.

 

Нові надходження в бібліотеці!! Кожна нова книга – це завжди  нове знайомство, нові герої, нові імена. Одна з таких книг Говард Филлипс Лавкрафт «Зов Ктулху».Чи вірите ви в монстрів та чудовиськ? Чи бувало так, що вам ввижались якісь моторошні істоти?  Книга «Зов Ктулху» розказує про міфічне чудовисько. Ктулху — це гігантських розмірів звір, який затонув, та в найтемніших глибинах океану чекає свого часу, щоб повернутися на поверхню, щоб знищити весь світ. Розповідь складається з трьох пов’язаних між собою частин. Вона представлена як записки Френсіса Терстона, жителя Бостона, який займався розслідуваннями, пов’язаними з божеством Ктулху. У цій історії поєднується багато чого: культ поклоніння жахливому божеству, розслідування поліцейського інспектора Леграсса, норвезькі моряки, сутичка з піратами, таємничий острів та не менш таємнича сутичка з Ктулху. Якщо вам цікавий таємничий світ чудовиськ, які розбурхують уяву, тоді сміливо починайте читати  книгу « Зов Ктулху» Говарда Лавкрафта , адже вона не залишить вас байдужими. Роман настільки захоплює, що незважаючи на те, що інколи стає страшно, ви просто не зможете відірватись від неймовірно насиченого сюжету.Запрошуємо до бібліотеки!!

 

Щороку 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей. Це одне із найстаріших міжнародних свят. Вважається, що рішення про проведення  такого свята  було прийнято на сесії Міжнародної демократичної  федерації жінок, яка проходила а Парижі у 1949 році. День захисту дітей було ініційовано, переймаючись долею дітей, які залишилися без батьків і даху над головою під час Другої Світової війни. Нині День захисту дітей святкують у понад 30 країнах світу. День захисту захисту  дітей - це важливе свято й для дорослих. Воно нагадує суспільству, що кожна дитина має право бути щасливою, мати якісне навчання та цікаве хобі. Міжнародний день захисту дітей має свій символ. Це прапор зеленого кольору,  на якому зображена  наша планета, довкола котрої розташовані  дитячі фігурки  різних рас і національностей. Бібліотека сімейного читання запрошує дітей та їх батьків прочитати цікаві книжки під час літніх канікул.

 

Сучасна американська письменниця Донна Тартт – справжня літературна сенсація. У її творчому доробку всього три романи, над кожним з яких вона працювала по десятиліттю. Це читання для справжніх гурманів – з літературними алюзіями, найкращими традиціями класики і приголомшливою сучасністю. Одна з її книг «Щиголь» є  у нас в бібліотеці.

Роман «Щиголь» приніс письменниці Пулітцерівську премію 2014 року, медаль Ендрю Карнеґі за видатні досягнення в художній літературі та місце в сотні найвпливовіших людей світу 2014 року за версією журналу «Тайм», увійшов до списків «National Book Critics Circle Award» та «Baileys Women's Prize for Fiction».

Тео Декер — реальний, а не казковий хлопчик, що вижив. Друг кличе його Поттером, та це звучить гіркою іронією. Єдине диво у житті хлопця, чия мати загинула під час теракту в музеї, — украдена з галереї картина з яскравою пташкою: щиглем, назавжди прикутим до жердини. Та на відміну від птаха, Тео не бачить сенсу вирватися з полону свого життя - катастрофи. Події, які вирують навколо нього, дивовижний і жорстокий світ — лише тло для історії його душі, зацикленої на жахливому моменті дитинства. І єдине, що здатне повернути його до розуміння абсолютної цінності життя, — це безсмертна краса тих небагатьох речей, які варто рятувати навіть з полум'я.

P.S. Такі твори, як « Щиголь», - справжня рідкість, що трапляється, певно, разів п’ять на десятиліття.  Донна Тартт винагородила читачів надзвичайним художнім твором -  Стівен Кінг.