Книжково-ілюстративна виставка-екскурс

«Калейдоскоп зимових свят»

Пушистий білий сніг налітає за вікном. Проте в хаті тепло і затишно. Швидко закінчується день і починається ніч. Ось такий він наш грудень, та саме з нього починаються  зима.  В народі кажуть: "Зима прийшла і празничків привела". Саме взимку більше свят, ніж в яку іншу пору року. Особливо в грудні, коли свято – майже кожен день, починаючи з 4 грудня, коли відзначається  Введення в Храм Пресвятої Богородиці.

Історія свят – це, мабуть, найцікавіша сторінка  української культури.  Кожне свято – це радість, веселощі, розваги та частування. Особливо  улюбленими в на-роді здавна вважалися зимові свята , яких  з найбільшим  нетерпінням чекають діти. Вони пов`язані з приємними сюрпризами, надіями на чарівне виконання бажань, вірою, що все загадане здійсниться.

Надати інформацію про всі свята зимового циклу – таке  завдання має книжково-ілюстративна виставка-ексурс «Калейдоскоп зимових свят», яку підготували бібліотекарі читального залу бібліотеки-філії № 2. 

 Діяти вона буде до кінця зими, і кожного місяця інформація буде поповнюватися новими матеріалами про  обов`язкові компоненти зимових календарно-обрядових свят -  обрядовий стіл, господарську і сімейну магію вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, ряження і маскування, драматичні сценки, розваги. А сповіщати про нові народознавчі матеріали буде  наступна сторінка календаря з відповідною назвою зимового місяця.

Таким чином, кожен, хто цікавиться історією культури українського народу, його традиціями, ритуалами і обрядовими дійствами, що супроводжують свята зимового циклу, може знайти неоціненний матеріал і в книжковому  і в роздру-кованому вигляді. А ті, хто хоче вивчити вірші, колядки, щедрівки чи посипалки, зможе знайти для себе флаєр із зразками поетичної складової народних  звичаїв, які передалися від бабусі до онуків і виробилися протягом усього періоду життя і розвитку українського народу.

У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти себе, адже він загублений для свого народу.

Староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, на Введення закликаємо щастя на майбутній рік, на Катерини кличемо долю, а яка дівчина на Андрія не ворожила, чи вийде заміж цього року? Тому що народні звичаї - це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю, і дійшли крізь простір часу, аж до нас, щоб ми не загубили їх, а передали наступному поколінню.